#Учиться #Делать #Отдыхать

Суспільство з приставкою «пост». Лекція Ярослава Грицака

Український сучасний мислитель та історик ділиться своїми спостереженнями щодо змін у суспільстві ХХІ століття.

Український науковець, історик і публіцист Ярослав Грицак завітав до Одеси з відкритою лекцією, в якій розповів про головні особливості суспільства із префіксом «пост», до якого ми із вами належимо.

 

Про міста-кабінети

Я завжди люблю приїжджати до Одеси, бо це є метропольне місто. Можливості тут є. Єдине, що вони не використовуються повною мірою. Я вважаю, що Львів також метропольне місто. Є такий добрий польський поет Адам Задаєвський, виходець зі Львову. Він написав есей про роль Львова і Києва у світовій цивілізації. Він каже, що такі міста, як Львів, Києв – а я вважаю, що і Одеса сюди підходить з її характером міста – це унікальні міста, міста-кабінети. Бо в метрополії завжди щось відбувається. Тут є дуже багато динаміки, проблем, і тому це ідеальні міста-кабінети. Якщо якісь нові ідеї мають поставати в світі, то ці ідеї з’являються саме в містах такого порядку. Це ті міста, які мають особливі шанси людської цивілізації. Крім того, ви самі розумієте, що те, що зараз відбувається в Одесі, важливе для всієї країни.

 

Нова епоха – нові цінності

Мій батько народився у сім’ї заможного господаря. Він рано осиротів. І всього йому доводилося добиватися самому. У нього була велика мрія – білий хліб з маслом. Цю мрію він зміг реалізувати лише в армії: радянські військові добре харчувалися. Але це почуття його найбільше турбувало, доки він був дитиною, підлітком, молодою людиною…Постійне почуття голоду.

 

Ми не помітили, яким чином ми досить швидко увійшли у нове суспільство, де цінності виживання вже давно не є основоположними.

 

У моєї жінки матір з Одеси. Її молодість припадала на сталінські роки. Яскравий спогад з її минулого – це почуття постійного голоду. І вона ніколи не могла пробачити цього відчуття Сталіну, Радянському Союзу.

Я чому це розповідаю? Якщо звести ці історії разом, ми бачимо спільний знаменник. Наші батьки жили у суспільстві, головною проблемою якого було виживання. Якщо ми швидко відмотаємо все до сьогодні, до наших дітей і внуків, то зрозуміємо, що це вже більше не їх проблеми. Тобто ми не помітили, яким чином досить швидко увійшли у нове суспільство, де цінності виживання вже давно не є основоположними.

 

 

Суспільство із префіксом «пост»

Тепер поняття бідності не є абсолютним. Бідність абсолютна – це коли твоєму життю щось загрожує.  Це так, як в моїх батьків чи батьків моєї дружини. Я хочу сказати, що в цьому відмінність суспільства з префіксом «пост». Це постіндустріальне суспільство, яке не має вже тих проблем. У нас немає абсолютної бідності, лише відносна. Умовно кажучи, я маю iPhone5. Я почуваюся бідним відносно власників iPhone6. Той, хто має Nokia, є бідним відносно мене. Але телефони мають усі. Ми відчуваємо себе бідними відносно того, що ми не маємо, але є у нашого сусіда. Так і на рівні держави. Чомусь ніхто з українців не співвідносить себе до Узбекистану. Ми співвідносимо себе до Америки, до Швейцарії.

Ми увійшли в суспільство «пост», але того не помічаємо. Протягом останніх 10 років головний валовий продукт України виробляється в сервісних індустріях. Починаючи з 2011 року, прибутки від ІТ-сектора в країні значно перевищують прибутки від продажу української зброї за кордон. Цей перехід  до життя у суспільстві «пост» несе дуже глибокі зміни, які ми з вами ще не можемо добре усвідомити.

 

Місце України у XXI столітті

Україна має проблему – важку і трагічну історію. Тому нам потрібно більше зусиль, аби відірвати свій літак від нашого історичного ґрунту. Умовно кажучи, після Майдану ми розігналися і є на добрій траєкторії, але бракує одного – політичного класу, готового йти в кабіну літака під назвою «Україна». На мою думку, Україна має коридор у 20-25 років для прориву. Та чи відірвемо ми шасі? Я вірю, що це станеться. Інше питання, що ми не уявляємо, які проблеми почнуться, коли ми почнемо літати.

 

Усі думають, що літати – безпроблемно. Але коли ти літаєш, з’являються інші проблеми: наприклад, сила політичної турбулентності. Нам вже потрібно ставити питанння, що ми будемо робити, коли почнемо літати.

 

Адже обов’язково будуть люди, які програють від таких змін. І їх буде дуже багато. І це неминуче. Так було в Польщі: на таких людей не звертали уваги і зараз мають політичний колапс. Якщо ми почнемо літати, що ми будемо робити із тими, хто не полетить?

ForshMag - полезный городской интернет-журнал.
Использование материалов ForshMag разрешено только с предварительного согласия правообладателей при наличии активной ссылки на источник.

О журнале

Связь с редакцией: forshmag@impacthub.odessa.ua
Проект

Подписаться