#Учиться #Делать #Отдыхать

Олексій Коломійцев про заборонену виставу і про те, як створити театр із мрії

У будівлі закинутого кінотеатру на Пересипі з'явився новий незалежний театр.

На нову театральну залу незалежного музичного театру «ТеатРоК» перетворилося занедбане приміщення колишнього кінотеатру «Орбіта» (вул. Чорноморського Козацтва, 117). Першою показали неодноразово заборонену оперу-фарс «Антиформалістичний райок» за мотивами однойменного твору Дмитра Шостаковича, а 25 та 26 листопада одесити матимуть змогу побачити на сцені нового театру першу в Україні футуристичну оперу «2014» за мотивами поеми Велиміра Хлєбнікова «Нічний обшук». Головну роль грає Олексій Горбунов.

За плечима Олексія Коломійцева — 20 років служби в державних театрах та здобуті неофіційні титули «театральний бунтар» і «найскандальніший режисер України». ForshMag розпитав Олексія про сучасне театральне мистецтво, інтерактивний гіпноз та про те, як створити театр із мрії.

 

Новий простір в старому кінотеатрі

Розкажіть про нову театральну залу. Як Ви перетворюєте занедбаний простір на театр?

Півтора року тому ми з Дар’єю Мелькіною (вона як директорка, я як художній керівник) створили театр з акторами й виставами, але без стін. Змінивши 4 репетиційні бази, серед яких навіть була квартира на Черьомушках, ми зрозуміли, що так більше тривати не може, і вирішили орендувати приміщення, попри відсутність ресурсів.

Цей простір, по суті, і є театральною залою, але загубленою. Чого тут тільки не було: і церква, і клуб, і кінотеатр «Орбіта», і Палац культури заводу «Сопротивление». В 90-ті роки тут, напевно, зрізали всі дроти, всі комунікації, навіть батареї. І ніхто з тих пір цією локацією не займався. А це дуже цікавий простір, тут живуть якісь свої духи, стіни, напевно, пам’ятають артистів.

Будівля старого кінотеатру.

Будівля старого кінотеатру. Фото: Станіслав Кінка.

У нас немає благодійників. Ми самі сплачуємо оренду зали, все робимо своїми силами, як то кажуть, тягнемо на своєму горбі. Бо якщо чекати, поки хтось допоможе, то можна все життя так і прочекати. В мене 20 років служби в державних театрах, і що? Всі історії закінчувались по-різному, але водночас однаково. Приходили дядя чи тьотя з Управління культури і починали розводити руками й казати, що допомогти не можуть. І треба ще ставити правильні речі, щоб нікого не дратувати. В Україні існує таке приховане цензурування. Врешті-решт, мені обридло настільки, що я сам собі сказав: «Досить ходити по цьому колу». Треба робити власний незалежний театр.

 

В мене 20 років служби в державних театрах, і що? Всі історії закінчувались по-різному, але водночас однаково. Приходили дядя чи тьотя з Управління культури і починали розводити руками й казати, що допомогти не можуть.

 

Почитайте як одесити рятували оранжерею Маразлі

 

Що для Вас театр?

Театр — це те місце, де ти можеш говорити про свій біль. Ти можеш прийти до людей і забрати трошки їхнього болю, який є у кожного з глядачів, на себе, щоб їм стало тепліше і спокійніше на душі. Театр повинен дарувати людям передусім надію. Це лікування, інтерактивний гіпноз, якщо хочете психотерапія.

 

Театр повинен дарувати людям передусім надію. Це лікування, інтерактивний гіпноз, якщо хочете психотерапія.

 

Той, хто займається театром, — це жертва. Ти віддаєш людям енергію, свої сили, своє нутро і тим самим робиш пожертвування. А дуже багато театралів цього не розуміють і не хочуть розуміти. Вони думають, що достатньо мати талант, кар’єру і в кінці життя отримати звання. Театр трошки для інших завдань існує.

Вхід в театр прикрашають скульптури радянської епохи.

Вхід в театр прикрашають скульптури радянської епохи. Фото: Станіслав Кінка.

 

 

Заборонені вистави та шлях до театру мрії

Як Ви потрапили в режисуру?

Обхідними шляхами. Спочатку займався гітарою, потім вокалом, і всі ці навички завели мене в саму режисуру. Я озираюся на пройдений шлях і розумію, що я режисер, який вийшов із практики. Я був актором, співаком, гітаристом — тобто виконавцем. Я був по іншу сторону барикад і досі не знаю, хто я: композитор, режисер чи актор. Я — людина театру. І моя поліфаховість дозволяє мені більше експериментувати на сцені.

Олексій Коломійцев. Фото: teatrok.com

Олексій Коломійцев. Фото: teatrok.com

Розкажіть про виставу «Антиформалістичний райок», якою Ви відкрили театр.

Вистава «Райок» існує, попри всі заборони. Спочатку в Харкові її знімали з репертуару, потім у Полтаві взагалі на рівні Управління культури брутально заборонили, далі у Львові різали банери. А вистава все існує й існує вже майже 15 років і з одними й тими самими солістами — з «хлопцями з моєї харківської пісочниці». Минуло стільки часу, а ми все разом.

театрок

Вистава «Антиформалістичний райок» Олексія Коломійцева. Фото: teatrok.com

Вистава трансформується, з часом набуває якихось нових відтінків, але все одно живе. Як і людина, спочатку вона була молодою та експресивною, а зараз стала більш зваженою, і з’явилися якісь філософські підтексти та аналогії з нашим сьогоденням. У цьому полягає геній Шостаковича. І це багато чого вартує, коли ти маєш право долучитися до цього.

 

Ваша «театральна стихія» — рок-опера, мюзикл. А як Ви ставитесь до вистав без музичного оформлення або без літературного тексту? Чи можна таке очікувати від Вас як виняток?

Театр буває дуже різним за жанрами та видами: оперета, опера, мюзикл, пластичний театр, балет, драма. І до мене в певний час прийшло усвідомлення того, що я хочу займатися саме музичним театром, ніяким іншим. Але вистава може бути різною, може бути музичною, навіть якщо в ній жодної ноти немає. Я не кажу, що не поставлю таке, я не знаю, який в мене настрій буде за рік чи більше часу.

Вистава за участі Олексія Горбунова.

Вистава «2014» за участі Олексія Горбунова. Фото: teatrok.com

Взагалі я дуже критично завжди ставлюся до того, що роблю. Виховав у собі здатність шматувати себе безбожно як автор. Буває проходить час і я відчуваю, що те, що зробив, було актуально років 5 тому, а зараз уже не на часі. Є речі, які перестають бути цікавими, які можуть бути цікаві тільки один раз, як анекдоти. А є речі, які я створив 10 років тому, як-от ще хтозна-коли я поставив виставу (йдеться про футуристичну оперу «2014» — прим.), а потім раз — і сьогодні вона актуальна. Це футуристична опера, присвячена трагічним подіям, що сталися 20 лютого 2014 року в Криму.

 

Є речі, які перестають бути цікавими, які можуть бути цікаві тільки один раз, як анекдоти. А є речі, які я створив 10 років тому, як-от ще хтозна-коли я поставив виставу про Крим (теперішня назва «2014» — прим.), а потім раз — і сьогодні вона актуальна.

 

Скандальність та сучасний український театр

У Вас імідж скандального режисера. Своїми видовищними постановками Ви продовжуєте впливати на вітчизняний театральний процес. Але скандалів давно не було, чому?

Можливо, тому, що вже не працюю в державних театрах. Не хочу більше працювати на державу Україну проти України як країни. Театр повинен існувати в більш незалежному від держави форматі. Тому що от минуло вже 25 років, а змін у цій сфері дуже-дуже мало, і ще й невідомо, на краще вони чи на гірше.

 

Мене називають скандальним, але я є одним із тих небагатьох режисерів, який стоїть за традиції експериментального українського театру, і саме тому й скандалю.

 

Мене називають скандальним, але я є одним із тих небагатьох режисерів, який стоїть за традиції експериментального українського театру, і саме тому й скандалю. У нас такі речі, як студійність, вважаються ганебними. Бо це таке щось від студента, тобто це щось напівпрофесійне. А всі великі театри були студійними. І в Єжи Гротовського, і скрізь була студійність.

 

Куди рухається сучасний український театр?

Вся історія з державними театрами — це вчорашній день. Та театральна система, яка існує тепер в Україні, нічим не відрізняється від радянської системи, вона є її повною копією, а в гіршому випадку, може, ще і її продовженням.

У новому театрі все роблять своїми силами. Фото: Станіслав Кінка.

У новому театрі все роблять своїми силами. Фото: Станіслав Кінка.

Не вистачає конкурентних вистав. Є «компашки», які об’єдналися в містечкові «міжсобойчики» і керують українськими театрами. Скрізь по всій країні такі «закриті маленькі князівства». Виходить цікава вистава, а потім де вона? У нас якийсь «нафталін» може йти 30-40 років, і ми будемо пишатися цими «традиціями», прикриватися ними, а цікава вистава з’являється і кудись зникає. Ти дивуєшся, чому? Це ж так прогресивно, це просто супер, цю виставу треба молоді показувати, а тобі на це відповідають, що вона ж не продається. А чому вона не продається? Тому що її не продають. Такі сучасні вистави для них є небезпечними.

 

Виходить цікава вистава, а потім де вона? У нас якийсь «нафталін» може йти 30-40 років, і ми будемо пишатися цими «традиціями», прикриватися ними, а цікава вистава з’являється і кудись зникає. Ти дивуєшся, чому?

 

Якщо український простір заповнить сучасне європейське ставлення до театру, тоді більшість театрів в Україні треба буде просто закривати за профнепридатністю. І це при тому, що в кожному театральному колективі є чимало талановитих людей. Але система створена таким чином, що коли молодий, талановитий, амбітний приходить до театру, або він ламається через певний час, або байдужіє, або сам стає її частиною.

ForshMag - полезный городской интернет-журнал.
Использование материалов ForshMag разрешено только с предварительного согласия правообладателей при наличии активной ссылки на источник.

О журнале

Связь с редакцией: forshmag@impacthub.odessa.ua
Проект

Подписаться