#Учиться #Делать #Отдыхать

Макс Кідрук: «Нині я письменництвом заробляю значно більше, ніж якби залишився викладати»

Макс Кідрук про письменницькі мандри і будні сучукрліту.

Український письменник і мандрівник Макс Кідрук каже, що Одеса — це місто, до якого він приїжджає щороку з презентацією нової книги (цього разу містичного роману «Не озирайся і мовчи») і в якому дуже гарні дівчата. ForshMag розпитав Макса про письменництво й освіту, мандри і будні, сучукрліт та ідеального читача.

 

Дитинство, школа та несвідомий вибір

Ким Ви хотіли стати в дитинстві? Чи думали тоді про письменництво? Чи вплинуло на Ваш вибір діяльності те, що Ваш батько — письменник?

У мого батька є величезна бібліотека (батько — український письменник-гуморист Іван Кідрук — прим.). Він з дитинства підсадив мене на книжки. Я читав дуже багато не просто художньої літератури, а й творів про мандрівників та біографій письменників. Це позначилося на мені ще маленькому. Я хотів бути, як всі ті люди, які мандрують, які щось роблять, які лишають по собі певний слід і потім це ще й дуже гарно описують. Так я фактично з досить раннього віку почав свідомо думати про те, що я хочу писати і зробити це ціллю життя.

Але у Вас зовсім інша освіта. Це теж свідомий вибір, Ви хотіли поєднувати теплоенергетику і письмо?

Який може бути свідомий вибір, коли ти після школи йдеш до університету? Коли ти школяр, закінчуєш 11-й клас і хочеш писати, ти не скажеш батькам: «Тату й мамо, я буду письменником». Навіть якщо дуже хочеш, все одно ти цього не скажеш.

Навіть батькові-письменникові?

Він був одним із перших, хто був категорично проти цього. Для більшості письменників тепер непросто заробляти, а в той час — взагалі. Хоча нині я письменництвом заробляю значно більше, ніж якби залишився викладати в КПІ чи навіть у Швеції. А тоді, в 11-му класі, зрозуміло, що ти не можеш цього передбачити. Я закінчив фізико-математичний клас, і мені гарно давалися математика та технічні науки, я брав участь в олімпіадах. Тому й пішов на технічну спеціальність — на енергетика, бо це здавалось перспективним, бо це якийсь там фах.

 

Але я завжди кажу, що якщо в тебе щось гарно виходить, це не означає, що це справа твого життя.

 

Фото зі всеукраїнського туру #100містНОІМ. Джерело: сторінка Макса Кідрука у Facebook.

Чи любили Ви писати твори в шкільні роки? Які оцінки Вам за них ставили?

Єдині предмети, з якими в мене були в школі проблеми — це українська мова і українська література. Причина не в самих предметах, а в догматизмі викладання цих дисциплін. Твори писати ненавидів — саме через оцей формалізм, тобто: «Дітки, ми пишемо твір на тему «Якісь там переживання головного героя в романі «Собор» Гончара» і три з половиною сторінки на наступну п’ятницю». Це так дратувало — цей формалізм в обсязі і в темах. Але щойно із зарубіжної літератури задавали твір на вільну тему, я писав те, що мені подобалось, його потім зачитували перед усім класом, і це було дуже класно.

Чи знаєте, як Ваші вчителі української та світової літератур сприймають Ваші книги, чи вони їх читають?

Як ставиться вчителька української мови, я досі не знаю. Якось я стояв, на когось чекав біля своєї колишньої школи у Рівному, а вона пройшла повз — думаю, не впізнала просто. Вчителька зарубіжної літератури переїхала до Львова і там продовжує вчити дітей, ми з нею кілька разів перетиналися. Вона дізналася про мої книги, бо її учні читали їх на уроках! Я не знаю, чи вона читає мої книги, але, безперечно, вона знає про мене і певною мірою тішиться і захоплюється тим, чим я займаюся.

 

Що почитати: «Не волнуйтесь, перерастет». Врач, писатель и родители — об аутизме и украинском обществе

 

Письменницькі будні

Як проходить день у письменника? Ваш розпорядок дня.

Розпорядок дуже простий. Зрозуміло, що він залежить від обставин. У турі немає як такого розпорядку, ти просто встаєш, до прикладу, о 5-ій ранку, помився, почистив зуби — і на автобус до Одеси. А тут інтерв’ю, виступ у внз і ще одне інтерв’ю, потім презентація книги.

Звичайний робочий день починається із того, що я прокидаюсь о 9–10 годині обов’язково без будильника. Снідаю, вмиваюся, приймаю душ. Потім сідаю писати. Працюю десь із 11 до 16 години, пишу безвідривно. Після того обідаю. Якщо до 16 години я виписую тисячу слів, тоді далі просто редагую або щось читаю. Якщо ні, то далі пишу. Ввечері гуляю, ходжу в кіно або роблю щось таке, щоб розвантажитись. І вже зовсім перед сном теж дуже багато читаю, часто до 2–3 години ночі.

 

— Що б змінилося, якби в добі стало 48 годин? — Писав би більше. І краще, напевно.

 

Чи потрібні Вам якісь особливі умови, щоб писати?

Відсутність зовнішніх подразників. Я можу писати будь-де, практично в будь-якому стані, за будь-якої погоди. Єдина умова — щоб не було нічого, що тебе спершу відволікає, а потім дратує. Просто треба зачинитися в кімнаті і працювати.

Яким Ви бачите ідеального читача?

Ідеального читача не уявляю взагалі. У тому сенсі, що я не уявляю читача як такого. Я пишу передусім те, що читав би сам. Як тільки починаєш думати про читача, ти перестаєш бути чесним із самим собою. І це неправильно. Можливо, читач це одразу не відчує, але врешті-решт це добром не закінчиться.

Нова книжка Макса Кідрука.

Як Ви ставитеся до нагород? Що це значить для Вас?

Колись цим переймався, зараз — без всякого пафосу, ніяк не ставлюсь абсолютно. Я пишу історії, які мені подобаються. Мене тішить те, якими вони виходять, і мені дуже подобається те, що це потрібно комусь іще. Це найбільш важливо, мабуть, у цій роботі. Коли їдеш Україною з туром і розумієш, що є купа людей, яким це потрібно. Я бачу, аудиторії дуже сильно виросли в багатьох містах, і це круто.

 

Що почитати: 9 книг для холодної зими

 

Мандри, рідна країна і сучукрліт

Ви багато мандрували, відвідали екзотичні країни. Що для Вас подорожі? Як вони змінюють Вас і Ваше світосприйняття?

У подорожах найважливіше — це фактаж, який вони дають мені до моїх історій. Це реальні місця, реальні персонажі як у контексті зовнішності, так і в контексті психології. Це дуже часто реальні діалоги та якісь ситуації, які я розвиваю, вже видозмінюючи, допридумуючи, і вводжу в свої історії. Це надзвичайно допомагає мені будувати психологічно правдоподібних персонажів. Я намагаюся не описувати тих місць, де я не був. Є такі, але загалом я описую все з реальності, і читач це відчуває.

Як сприймаєте Україну, коли повертаєтеся із-за кордону? Як ставляться до України жителі інших країн, чи цікавляться, чи знають про неї?

Я завжди з великою приємністю повертаюсь додому. Попри всі ці проблеми, які в нас є, я оптиміст і вірю, що зрештою вони всі будуть вирішені. Чи знають про Україну за кордоном — залежить від рівня освіченості і начитаності конкретної людини. Про неї можуть не знати навіть в Єгипті, зате може знати якийсь еквадорець. Нема якогось кліше, що жителі тієї країни знають, а тієї — не знають.

 

Ти можеш посеред якоїсь геть такої екзотичної і дуже далекої південноамериканської держави зустріти когось, хто скаже: «А, є там Київ, я знаю те і те». Це буде приємно. А можеш у цілком розвинутій і близькій до нас країні зіткнутися з тим, що просто люди не уявляють, де Україна є на карті.

 

З гепардом у Намібії.

А коли дізнаються, що Ви — українець, чи починають розпитувати, чи цікавляться?

Безперечно, ці розпитування були в період Майдану. Але це зовсім не те, через що я хотів би, аби про нас знали у світі. Мене взагалі дратує це примітивне захоплення тим, що про нас говорять. Невже не зрозуміло, що про нас говорять у тому ж самому контексті, що й про Сирію. Я розумію, що ми не Сирія, що між тим, що коїться нині в Сирії і ситуацією у нас на Сході, все ж таки велика прірва, але для людей на Заході такої різниці немає. Вони думають, що у нас, так само, як і там триває війна, руїна й розруха. Сумно, що ми не даємо інших приводів ні в культурному, ні в технологічному — в жодному сенсі, окрім кризових аспектів, коли вже весь світ просто змушений говорити, що знову не так щось діється в цій країні. Тому останніми роками розпитування мене не радують.

Розкажіть про жанр тревелоги. Чому людям цікаво читати про мандри інших?

Ти кудись їдеш, встромляєш свою гепу в пригоди, а потім, якщо в тебе є розвинутий стиль і почуття гумору, описуєш це. Важко сказати, чому людям цікаво це читати. Я пригадую себе, я читав про подорожі, коли був зовсім маленький, тому що мені подобалось дізнаватись про ті місця, в які, як я тоді думав, ніколи не потраплю. Коли я почав мандрувати сам, мій інтерес до тревелогів послабшав. Я думаю, що це просто банальне відчуття голоду на мандри, на гострі відчуття. Тревелогами люди намагаються закрити «дірку» в своєму тілі. У них є тяга до мандрів, з якою вони не можуть нічого зробити, окрім як законопатити її чужими історіями, пережити чийсь інший досвід.

Як Ви оцінюєте стан сучасної української літератури? Чого їй бракує і чим вона особлива серед інших літератур світу?

У нас уже є ринок, який дуже добре розвивається, і я сподіваюся, що ця динаміка збережеться. Але нам банально не вистачає письменників. Сьогодні вже є купа голодних на українську літературу читачів, які готові купувати й читати книги. Я це бачу і спостерігаю, як аудиторія щороку зростає, бо їжджу з презентаціями по всій країні. Зараз проблема полягає в тому, що не вистачає молодих імен, які б приходили в літературу і яких би читали через 5 років. Можна дуже довго дискутувати, чому так є, але хочеться, щоб з’явилося більше нових імен в усіх жанрах: від детективів до більш серйозних, якими я вважаю техно, постмодерн і те, що ми називаємо «висока полиця».

Сучасна українська література в контексті якості творів майже нічим не програє європейській літературі. Наші бестселери не поступаються багатьом західним іменам. Але нам важко чимось вирізнитись, тому що після розвалу Радянського Союзу в нас фактично не було традицій у літературі, ми мусили творити її з нуля. Те, що було до того, впродовж 70-ти років існування Союзу, я не вважаю літературою взагалі. Сучасна література дуже молода, і це її основна фішка, це відчувається в усіх текстах. Ми лише формуємо власний стиль, і, хочемо ми того чи ні, на нього впливає пострадянська спадщина. Тепер на нього впливатиме, безперечно, і війна.

 

Що почитати

«Спортзал — это грустно». Как в Одессе преподают балет для взрослых

Creative Mornings: 6 цитат о смерти от судмедэксперта

For men или For women: коллекционер запахов — о стереотипах в парфюмерии

ForshMag - полезный городской интернет-журнал.
Использование материалов ForshMag разрешено только с предварительного согласия правообладателей при наличии активной ссылки на источник.

О журнале

Связь с редакцией: forshmag@impacthub.odessa.ua
Проект

Подписаться