#Учиться #Делать #Отдыхать

Сім місяців на круїзному лайнері: досвід, який став книгою

В Одесі презентували щоденник про будні працівника круїзу та «добровільне рабство».

Автор бортового щоденника — Ольга Мельник, народилася на Одещині в місті Білгород-Дністровському. Потім вона навчалась у Києві, але, закінчивши студіювати політологію, вирішила не працювати за фахом, а поринути у пригоду.

 

Від подорожі до книги — п’ять років

Сім місяців, які Ольга провела на туристичному лайнері, стали матеріалом для книги «Ship life. Сім місяців добровільного рабства». Але текст народжувався доволі довго. Від подорожі до виходу книги минуло більше п’яти років: «Коли я повернулася, то в мене не було на меті написати книжку. Але з часом я відчула, що не можу не написати. Вперше подумала про це в Індії, де опинилася через рік після закінчення контракту. Я зрозуміла, що ці спогади і думки про лайнер знову й знову виринають. Мені хотілось про це поговорити, висловитись», — каже авторка книги.

Ольга на презентації в Одесі. Фото: Станіслав Кінка.

У 2015 році Ольга написала першу частину, після чого дівчина отримала замовлення від видавництва на всю книгу: «Історія їх зацікавила, і я почала писати. Реконструювала в пам’яті події тих місяців як щоденник. Я все ж таки думаю, що широкому загалу буде цікаво дізнатися, яким є життя на лайнері. Передусім я писала для тих, хто хоче поїхати і зважує зараз всі „за“ і „проти“», — розповідає Ольга Мельник. Відповіді на питання, чи потрібно зважуватися на такий крок, авторка не дає: нехай кожен сам вирішить, чи треба йому такий досвід.

 

Що почитати: 5 книжок, які надихають на зміни

 

Красиві місця і декілька годин на місто

У книзі є не тільки опис побуту та повсякденного життя на лайнері з його замкненістю та особливими правилами. Там є і щоденник подорожнього. Ольга встигла за ці місяці відвідати десятки портів і міст. Зазвичай у кожному з них було від двох до п’яти годин вільного часу, а отже, така робота може стати подекуди і можливістю подивитися світ.

 

«Мене дуже вразила Норвегія. Коли величезний лайнер у 350 метрів вздовж і 60 метрів заввишки заходить до фіорду і опиняється там, серед скель, як маленька краплинка. Це по-справжньому заворожує».

 

Круїзний лайнер у Нордфьорд. Фото: Unsplash.

«Вразив і колір Карибського моря. Це така біло-блакитна вода з різними рибками. Флора, фауна, зокрема ігуани — це все для мене було екзотичним», — авторка навіть на місяць подовжила свій контракт, щоб відвідати Кариби. Але все ж таки праця на судні виявилась дуже важкою — перший рейс став останнім.

 

Що почитати: Люди, що перетворили своє життя на подорож

 

Про море у нас не пишуть

Презентація в Одесі була четвертою. Всього в цьому турі авторка відвідала сім міст України. За словами Ольги, на зустрічах їй ставлять найрізноманітніші питання: від власної мотивації щодо подорожі до переліку документів, які має подати дівчина, щоб піти в рейс.

 

«Людей це цікавить, це така нова, мало висвітлена тема, питань багато, іноді практичного характеру, іноді цікавлять особисті причини».

 

В Україні десятки тисяч людей, так чи інакше пов’язаних із морем, але книг вони не пишуть: «Ті, хто йдуть в море, — це люди, які зазвичай хочуть заробити гроші, і вони якщо і діляться досвідом, то тільки з найближчими людьми».

 

Що почитати: Історії сміливців, які захоплюються нелегальними мандрівками в Чорнобиль

 

Погляд ззовні на працю в барі

Ольга протягом семи місяців мала змогу спостерігати за роботою найрізноманітніших професій, сама вона була офіціанткою в барі. Вона відзначає деяку зверхність з боку представників інших країн до українців, які не сприймають роботу бармена, офіціанта як щось таке, чому треба вчитися, що вимагає великих зусиль. Взагалі, у книзі не так багато негативу, хоча авторка зізнається, що деякі моменти залишилися за лаштунками.

Фото: Станіслав Кінка для ForshMag.

«Можливо, [до книги] не увійшло трохи негативу. Якщо негативними персонажами були мої колеги з України, то я старалась про це не писати, щоб не образити. Але про що я не наголосила, так це про те, що в Україні ставлення до такої роботи, як офіціант, є менш шанобливим. Для офіціантів барна справа не є тим, чому потрібно вчитися і чим можна пишатися. Представники інших країн ставляться до цього як до мистецтва. Тому вони деяких наших співвітчизників зневажають за те, що вони поверхнево ставляться до своїх обов’язків».

У книзі немає жодних рецептів чи порад. Це відверте зізнання про дуже важкий період життя, коли виникає необхідність переосмислення. Навіть на судні є місце для дружби, взаємодопомоги. Однак для більшості героїв контракт— це важка праця і бажання заробити гроші.

Авторка досі спілкується з декількома героями цієї книги. Чи буде продовження? Ольга не відповідає на це питання ані схвально, ані заперечно. Якщо її історії в Індії або Індонезії потребуватимуть виходу, то може з’явитися нова книга чи новий щоденник українки, яка опинилася в незвичайному місці.

P.S. У книзі є чимало специфічних термінів, які авторка винесла в окремий словник.

 

Що почитати

Режисер Іван Уривський — про творчий потенціал Одеси: «Я хочу ходити щовечора до театру і дивитися щось цікаве»

Павел Лозінський: «Герой фільму має стати для мене найважливішою людиною у світі»

Як нас змінили гаджети. Лекція Лариси Мудрак в Одесі

ForshMag - полезный городской интернет-журнал.
Использование материалов ForshMag разрешено только с предварительного согласия правообладателей при наличии активной ссылки на источник.

О журнале

Связь с редакцией: forshmag@impacthub.odessa.ua
Проект

Подписаться