#Учиться #Делать #Отдыхать

«Комп і компанія»: як не втрачати зв’язок зі своїми дітьми

Письменниця Анна Коршунова про щирість відносин із дітьми.

Анна Коршунова — автор 11 книг для дітей і підлітків, медіапедагог, кандидат географічних наук, викладач Сумської обласної гімназії-інтернату для талановитих та творчо обдарованих дітей. Книги письменниці ставали лауреатами літературних конкурсів «Корнійчуковська премія», «Просто так», «Коронація слова», «Вибір дітей», «Книга року ВВС-2017». Програма VI міжнародного Корнійчуковського фестивалю дитячої літератури  відкрилася в Одесі презентацією книги Анни Коршунової «Комп і компанія» і майстер-класом для юних письменників-початківців. Авторка розповіла, якими бачить сучасних дітей та як порозумітися з ними краще.

 

Розмова як ключ до дитячого серця

Батьки зараз перестали говорити зі своїми дітьми. Коли дитина віддаляється — це, на мою думку, найстрашніше. Зі своїми синами (старшому 20 років, молодшому — 13) можу говорити до першої години ночі, обговорювати будь-які теми. Я вважаю, що розуміння й підтримка важливіші за матеріальну забезпеченість. Помітила, що батькам легше піти на конфлікт: змусити, накричати, покарати, замість того щоб спробувати зрозуміти дитину.

Встреча с Анной Коршуновой в книжном магазине БУК

 

Батькам треба згадувати частіше себе в юному віці. Згадати до дрібничок: що відчували, як дивилися на цей світ, які емоції виникали, коли хтось ображав. Тоді ми розуміємо, в які моменти дитині буває боляче, а що робить її щасливою. Тоді й треба сідати говорити.

 

Дитина здатна зрозуміти дорослого. Просто допоможіть їй, поділіться своїми мріями, спогадами й переживаннями. А дорослим часто складно розуміти дитину: «Це все дитячі проблеми. Ось виростеш — тоді зрозумієш». Але дитина живе зараз, і сварка з другом руйнує її світ. Важливо не ділити себе на «колись я був дитиною» і «зараз я дорослий», і розуміти, що ми цілісні, і без дитячих переживань не існує нас, дорослих. Хто ж іще навчить дітей врешті впоратися з цими переживаннями, як не батьки?

Встреча с Анной Коршуновой в книжном магазине БУК

У початковій школі діти читають разом із батьками. Це хороша практика: у книзі мама може зрозуміти підтекст, що адресований саме їй. Але «разом» поступово зникає з нашого життя. Типовий вечір, коли кожен сидить, втупившись у власний екран, все тихо, спокійно і… зручно. Здається, все добре — дитина спокійно собі вчиться, а чіпати за щось її — мороку собі завдавати. Мені б хотілося, щоб дорослі першими робили крок до дитини, а не чекали уваги від неї. Дитині треба завжди пропонувати альтернативу й бути прикладом, а не звинувачувати в пасивності. У книзі багато таких ситуацій — може, тому люди різного віку, від підлітків і до їхніх бабусь і дідусів, вважають, що написано саме про них.

Ми рано робимо дітей дорослими і самі швидко стаємо занудами. Що ваші діти знають про вас? Вони охоче послухають історії вашого дитинства і так само охоче поділяться своїми. Дитина в цей момент бачить не маму, а дівчинку, яка переживає, думає так само. І є контакт, є близькість, є причина вислухати пораду: мама вже це пережила, чому не дослухатися до її слів? Це ж не нотація, яка одразу викликає протест…

Встреча с Анной Коршуновой в книжном магазине БУК

 

Что почитать: Як вчити дитину з новим мисленням. Приклад приватної школи ThinkGlobal

 

Життєвість книги «Комп і компанія»

Картина знайома, мабуть, кожним батькам: дитина сидить за комп’ютером, мама йому щось каже, а хлопчик киває (то мама просто перевіряє, чи він її чує). Зрозуміло, що він продовжує знаходитись у своєму світі. Хлопчик навчається у звичайній школі, він не відмінник і не двієчник, добре розбирається в «залізі»…

Презентация книги на Корнейчуковском фестивале

 

За сюжетом книги «Комп і компанія» життя такого хлопця змінюється, коли влітку його забирають на канікули до села. Там немає інтернету, і майбутній відпочинок він сприймає як справжню каторгу. Але зовсім несподівано він знаходить друзів, потрапляє у пригоди… Все в його житті перевертається догори дриґом.

 

Я вирішила написати книжку про сучасних і цікавих дітей. Про дітей, які хочуть знайти справжніх і вірних друзів, пригоди. Я маю досвід роботи в школі, тож змалювала у книзі багато ситуацій, які спостерігала сама. Герої змальовані з моїх синів та їхніх друзів — бешкетників та розумників. Багато хто думає, що книга про те, як відірвати дитину від комп’ютера, але це не так. Комп’ютер сам по собі — не зло, він є лише інструментом, і просто треба навчити правильно ним користуватися. Наприклад, мій син — дуже активний користувач девайсів та різних новинок, навчається комп’ютерній анімації, але при цьому тримає баланс: є час і книжку почитати, і на велосипеді покататись, і з друзями поспілкуватись.

Книга — про усвідомлення себе. Син мені каже: «Коли ми спілкуємося в чатах — ніби знаходимося у „капсулах“ та просто „перестукуємося“. Я чую, розумію, що вони хочуть сказати, але не відчуваю людину». Тож він надає перевагу живому спілкуванню. Я не показую в книзі, що комп’ютер — це погано, я показую, як круто спілкуватися «наживо». Це складніше, і треба шукати підхід до друга, йти на компроміси, адже людину не вимкнеш, як комп’ютер… Та в книзі немає жодного негативного посилу в бік гаджетів. Врешті-решт, один із героїв книги допомагає друзям врятувати від злодіїв комп’ютерний клас, тому що він один єдиний розуміє сленг («клава» — клавіатура, «голови» — монітори тощо).

Презентация книги на Корнейчуковском фестивале

 

Что почитать: За все в ответе? Что писатель, журналист и литературный критик думают об ответственности перед читателем

 

В чому сила педагогіки?

Ми плутаємо педагогіку та психологію. Батьки переривають сайти, ходять на тренінги «Як зрозуміти дитину» тощо. Потрібно знати не тільки психологічні особливості підліткового віку, але і розуміти педагогіку: коли, як і що можна сказати дитині, які це має наслідки. З авторів, яких я би порекомендувала читати батькам, це Кен Робінсон. Але важливіша за практичні знання інтуїція.

Я дуже вражена тим, як зараз змінилася система педагогічної освіти. У педагогічних вишах мінімальна увага приділяється вивченню практичних моментів, педмайстерності, а педагогіку часто викладають люди, які жодного дня не працювали в школі. Але ж учитель повинен бути готовий до щоденних нестандартних ситуацій, це прекрасна робота — як на мінному полі. Майбутнє, яке тримають у руках вчителі, визначається не стільки рівнем знань із предмету, а мотивацією, розумінням, підтримкою, вмінням мислити.

Встреча с Анной Коршуновой в книжном магазине БУК

 

Вчителі й батьки повинні пам’ятати: діти мають право помилятися. Якщо дитина вражає неприємними «сюрпризами» у табелі, які мають бути дії батьків? Коли мій син приніс 7 балів з малювання та 8 з української літератури, я почала сміятися. Він питає: «Чого смієшся?» Я дала йому зрозуміти, що очікувала іншого, бо знаю, що він цього вартий.

 

Пам’ятаю, в 1990-ті роки була в моді золотиста помада. Прийшовши до методичного кабінету я почула такі слова: «Коли ти приходиш до школи, з тобою вітаються діти. Ти не маєш права вітатися без посмішки, вони тобі ще нічого не зробили. Якщо посміхнешся, то і не зроблять. У тебе повинна бути яскрава помада».

 

Что почитать:

Интервью с реконструкторами: хобби, исследования и десятки килограммов амуниции

Театральный апрель: куда и когда сходить на премьеру в Одессе

Яблочко или гамбургер? Проверьте, что вы знаете о здоровье (ТЕСТ)

ForshMag - полезный городской интернет-журнал.
Использование материалов ForshMag разрешено только с предварительного согласия правообладателей при наличии активной ссылки на источник.

О журнале

Связь с редакцией: forshmag@impacthub.odessa.ua
Проект

Подписаться