Про свій проект, відбитки Другої світової та пошук фінансування для творчих проектів в інтерв’ю українського фотографа Саші Маслова для ForshMag.
З 24 серпня до 5 вересня в галереї сучасного мистецтва «Invogue» демонструватиметься фотовиставка Саші Маслова «Ветерани». Український фотограф нині живе у Нью-Йорку та знімає для топових американських видань. Протягом останніх 5 років він об’їздив півсвіту в пошуках історій людей, на яких вплинула Друга світова війна.
«Ваш проект про людей та вплив конфлікту на їхні долі. Чи проводили Ви для себе паралелі між війною 70 років тому та протистоянням у сучасній Україні? Як конфлікт впливає на людей?»
Друга світова війна — настільки масштабна подія, що дуже сильно змінила хід історії. Цей конфлікт збудував нові кордони, нові нації, поділив світ на дві частини між Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Важко проводити прямі паралелі між тим, що сталося 70 років тому, і конфліктом на сході України. Але відбиток світової війни та низка послідовних подій після неї призвели до того, що ми маємо тепер. Це більше історичні паралелі, глибинні, тривалі, помітні на перший погляд. Але є ще й індивідуальні паралелі, які може простежити кожен. З початку конфлікту в Україні багато людей так само були втягнуті у протистояння, яке позначається на їхніх долях. Але мені не хочеться спекулювати на цій темі.
Мій проект — персональний. Він про людей, які 70 років тому опинилися в обставинах конфлікту. Цей проект більше про їхній індивідуальний досвід пережитого, як війна вплинула на життя окремої людини. Я не намагався зважити щось на терезах добра і зла. Я розповідаю історії, показую світлини. Висновок робить глядач.
З початку конфлікту в Україні багато людей так само були втягнуті у протистояння, яке позначається на їхніх долях. Але мені не хочеться спекулювати на цій темі.
Ви присвятили проектові останні 5 років свого життя. Чому ця тема зачепила?
Я цікавився історією Другої світової війни. Мене дивувало і захоплювало те, наскільки все перевернулося в історії людства після її завершення. Змінилися люди, цілі нації, їхні культури. Скільки країн було замішано у всьому?! Виникла ідея знайти цих людей, запитати про їхній досвід. Я хотів поглянути на конфлікт на більш персональному рівні.
Якими були критерії щодо відбору героїв проекту? Та чи довелося комусь відмовляти?
Загалом мої герої — ветерани, тобто учасники збройного конфлікту. Але є кілька історій людей, які не воювали, але війна сильно до них доторкнулася. Я включив їхні історії до проекту, аби показати й інші сторони конфлікту. Це політв’язні, люди, які просто стали жертвами війни. У процесі зйомок мені кілька разів доводилося відмовляти людям. Але загалом це було всього 5 чи 6 разів.
Друга світова війна понівечила життя багатьох людей. Чи відчутний вплив конфлікту на них тепер?
Більшість людей, з якими я поспілкувався, досить стримано говорили про те, як війна позначилася на їхньому житті. Вони більш охоче розповідали про те, що з ними відбувалося під час конфлікту. Важливо розуміти, що події, які сталися з ними після війни, не стільки залежали від їхнього особистого ставлення, а радше від того, де вони опинилися. Багато людей із країн соціалістичного табору (Росія, Україна, Польща тощо), повернувшись із війни, потрапили до нового соціуму. Їх вважали або героями, або антигероями, залежно від сторони, яку вони підтримували. В Україні були УПА, СС «Галичина» і багато інших формацій, що існували під час конфлікту поза впливом Червоної Армії. Після повернення багато людей потрапили під репресії. Те ж саме було в інших країнах. Наприклад, у цьому проекті усі герої-росіяни — з Червоної армії.
Багато людей із країн соціалістичного табору, повернувшись із війни, потрапили до нового соціуму. Їх вважали або героями, або антигероями, залежно від сторони, яку вони підтримували.
Чи легко було налагодити зв’язок із Вашими героями?
Знаходити спільну мову було іноді важко. Але на це частіше впливали культурні цінності. Наприклад, ветеран з Японії не хотів віртуально спілкуватися, настояв, аби я приїхав до нього попередньо, сів за стіл із його родиною, розповів деталі проекту і лише потім він би вирішив, чи давати згоду на зйомку. Я довго намагався пояснити, що не можу так працювати, що у мене є графік і робота. Але все було марно. Інша культура. Довелося їхати, знайомитися. Врешті-решт я отримав згоду, все вдалося.
Як фотограф Ви спеціалізуєтеся на портретній зйомці. Для проекту «Ветерани» Ви знімали героїв у їхніх оселях. Розкажіть про роль інтер’єру в драматургії Вашого фотопроекту?
Інтер’єри у фотосерії дуже важливі. Стіни розповідають історії цих людей. Я намагався знайти ветеранів, які живуть у своїх квартирах уже протягом багатьох років. Їхній характер виявляється в тому, як вони облаштували своє житло. У проекті є всього кілька світлин, які я знімав не в домівці героїв, а в гаражі, наприклад. Але 99 % зйомок відбувалися у їхніх кімнатах і домівках. Житло — це те, що характеризує наше життя, показує, якими насправді ми є. Інтер’єр розповідає глибші історії.
Житло — це те, що характеризує наше життя, показує, якими насправді ми є. Інтер’єр розповідає глибші історії.
Як виникла ідея показати Ваш фотопроект у регіонах України?
Вперше в Україні ми показали цю виставку в лютому цього року. Пізніше у Каті Тейлор з’явилася ідея повезти фотопроект різними містами країни. Кошти для цього збирали на «Спільнокошті». З 24 серпня і до 5 вересня виставку можна буде побачити в Одесі в галереї сучасного мистецтва «Invogue». Завдяки підтримці фонду культурної дипломатії UART також плануємо привезти проект і в прифронтову зону, зокрема до Маріуполя.
Як просувається робота над втіленням Вашого проекту в книгу? І чи очікувати видання українською?
У травні наступного року в США вийде книга моїх фоторобіт, тому я часто зустрічаюся із книговидавцем у Нью-Йорку. Нині все перебуває на етапі дизайну. В Україні у супровід до виставок буде видано невеликим накладом каталог із роботами, які на них представлені (в Одесі покажуть 22 світлини з проекту — прим.). Але пропозицій про вихід повноцінної книги іншими мовами не було, зокрема й українською.
Кошти на проект «Ветерани» Ви збирали завдяки краудфандинговій платформі «Kickstarter». У чому для Вас сила краудфандингу?
Із власного досвіду можу сказати, що збирати кошти на проекти завдяки краудфандингу реально. Однак робити це виключно за допомогою краудфандингу важко і навряд чи можливо постійно. Але цей досвід непересічний. Краудфандинг допоміг мені не лише грошима, але й вселив у мене віру в проект та мотивував не покладати рук. Адже я відчував відповідальність перед людьми, які мене підтримали. Я став зовсім по-іншому ставитися до роботи, я не хотів їх підвести. Також краудфандинг показав, що люди вірять у мій проект. І це надихає.
Краудфандинг допоміг мені не лише грошима, але й вселив у мене віру в проект та мотивував не покладати рук.
Над чимось новим працюєте зараз?
Проектом «Ветерани» я жив останні 5 років і, відверто скажу, я втомився. Нині працюю над новою ідеєю. Проект поки що на стадії дослідження, і я не хочу про нього багато говорити. Але він стосуватиметься знову ж таки соціальної тематики — людина в конфлікті, але вже більш сучасному.